Дії апостолів, глава 22
1 Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами! 2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв: 3 Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні. 4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, 5 як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалиму на кару. 6 І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба! 7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? 8 А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти... 9 А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив. 10 А я запитав: Що я, Господи, маю робити? Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити. 11 А від ясности світла того невидющим я став... І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я. 12 А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску, 13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його... 14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. 15 Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув! 16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його! 17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захоплення впав я, 18 і побачив Його, що до мене сказав: Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене... 19 А я відказав: Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе. 20 А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив... 21 Але Він до мене промовив: Іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган! 22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось піднесли вони голос свій, гукаючи: Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!... 23 І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря, 24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали. 25 І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого? 26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік! 27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин? А він: Так! відказав. 28 Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув... А Павло відказав: А я в нім і родився! 29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв'язав був його. 30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
